---

Треба кривава в могилі.

Мороку й снігу богиня.

Душею танок в вугіллі.

Мовчання – твоя епітимія.

Треба холодна, гнила.

Чума, голод - змія,

Запахом степу гнана.

Самітність – твоя епітим'я.

Треба гаряча, жива.

Мертвих зграя єдина.

Кожна секунда – жнива.

Вічна хода – твоя епітимія.

Не бушує далі життя.

Присутність – безнадія,

Спокій серед забуття.

Нежиття – твоя епітимія.

Розпад – милость, коса.

Занепад – чорне вбрання.

Забуття – безбарвна краса.

Байдужість – твоя епітим'я.

Аутро:

Коли я вмер — забув, не знаю…

Я в чорній прірві забуття…

О краю мій, коханий краю,

Коли ж це стратив я життя?!

І скільки вже минуло років,

Як мертвий я лежу в труні,

Лежу, не чуючи пророків

І не палаючи в огні?..

І сниться сон мені: неначе

Десь на холодній чужині

Якийсь вигнанець гірко плаче

І заздрить мертвому мені.

(Олександр Олесь 1925р.)