---

Я не тебе люблю, о ні,

Моя хистка лілеє,

Не оченька твої ясні,

Не личенько блідеє.

Не голос твій, що, мов дзвінок,

Мою бентежить душу,

Не твій хід, що кождий крок

Відчути серцем мушу.

Не ті уста, з котрих вже я

Не вчую слова ласки,

Не вид, в котрім душа твоя

Виднієсь вся без маски.

Не стать твою, не скромний стрій,

Котрим вона вповита,

Не гармонійний вигляд твій,

Мов пісня сумовита.

Усіми нервами приляг

Мій дух до неї, мила, –

І тут вона – аж страх! аж страх!

Твій вид мені явила.

Отак для мене був твій вид

І розкішшю й ударом;

Я чув: тут смерть моя сидить,

Краси вповита чаром.

Мов той Іксіон, вплетений

У колесо-катушку,

Так рік за роком мучусь я,

І біль мою жре душу.

І дармо ліку я шукав

На сю свою хоробу;

Кого зрадливий сфінкс піймав,

Не пустить аж до гробу.