---

Непереглядною юрбою

Йдуть за днями дні мої,

Так страшно одностайні всі,

Як олов’яні хмари ті,

Звільна линуть надо мною.

Без діл, з закутими руками,

Без мислей деревію я,

Минає молодість моя,

Мов чиста річка степова

Безслідно гине між пісками.

Гинь, гинь, хоч жити ще не вспів!

Гинь, гинь, хоч жити ще не вспів!

І слід загине за тобою,

Розслизнеться, мов сніг весною, –

Лиш в серці тиск важкого болю –

Єдиний слід минувших днів.

Тож все горе світовеє,

Що від сонних утекло,

На мою безсонну душу

Мов горою налягло.

Світ дрімає. Блідолиций

Місяць задрімав над ним, –

Знать, замкнули в небі двері

І поснулося святим.

Тож все горе світовеє,

Що від сонних утекло,

На мою безсонну душу

Мов горою налягло.