---

Війна… війна…

Війна…, в серцях горить війна,

Нам виклик кинула тварюка зла.

Спустошує вона народ,

Чума, терор її оплот.

І землю вкрило хутро зла,

Де біль, де плач, там є вона,

Жиріє від людських смертей,

В полон веде вона людей.

Ця тварюка біля тебе,

Озернись хоча б на мить,

Вона п’є твою свободу,

І в кайдани полонить.

Нема жалю до людини,

Тільки прагнення вбивать,

Душу й тіло покалічить,

І заставити страждать.

Б’ємось, за правду б’ємось,

Б’ємось за свободу, б’ємось за мир,

Та рідний край.

Серце, запалене світлом, закалене в битві,

Чекає свій поклик, поклик у бій.

І повстали на мене вороги,

І оточили зі всіх сторін,

І безодня відкрила свою пащу.

І надія мене покинула.

Але мої руки ще достатньо міцні,

Щоб придушити десятки,

Сотні тварюк із самого пекла.

І поки я живий, вони будуть помирати.

Поки я живий, я буду боротися і не здамся ніколи.

Кличу на бій….

Ворог тут твій….

Плаче Земля….

Країна твоя….

Смерть вже близько,

Я відчуваю її холодний подих.

В мене є остання надія,

Надія на те, що я прожив це життя не марно,

І що для мене смерть це ще не кінець, а тільки початок,

Початок життя без болю,

І я піду в це життя, і побачу милість.

І я піду це життя, і побачу там Його.

Кличу на бій….

Ворог тут твій….

Плаче Земля….

Країна твоя….

Ця тварюка біля тебе,

Озернись хоча б на мить,

Вона п’є твою свободу,

І в кайдани полонить.

Нема жалю до людини,

Тільки прагнення вбивать,

Душу й тіло покалічить,

І заставити страждать.

Війна… війна…

Немає віри у майбутнє,

Нема надії у людей,

По переду лише безодня,

По заду цвинтарі костей,

Але є ті, хто не здається,

Але є ті, хто злу повстав,

Хто без жалю за правду б’ється,

Для кого час війни настав.